З початком повномасштабного вторгнення російського агресора в Україну життя кожного з нас змінилося. Жінки плетуть маскувальні сітки та випікають смаколики, чоловіки підписують контракти із ЗСУ, ідуть в тероборону або ж волонтерять у тилу. Люди вкотре мобілізувалися задля порятунку та визволення своєї країни.
Пів року минуло, як доцент кафедри хірургії № 1 з урологією, малоінвазивною хірургією імені Л. Я. Ковальчука Юрій Футуйма одягнув військову форму. Тепер він військовослужбовець окремої бригади територіальної оборони Збройних сил України.
«Незважаючи на те, що війна в Україні триває давно, повномасштабне вторгнення ворога, яке почалося вранці 24 лютого, стало великим потрясінням для всіх. З кожною годиною було зрозуміло, що треба мобілізувати всі сили, адже лише разом, коли всі візьмуть до рук зброю, зможемо здолати ненависну русню. З іншого боку, як лікар я здогадувався, що на нас може чекати в разі активних бойових дій – велика кількість поранених, травмованих військових і мирних мешканців. Отож цілком був готовий до того, що потрібно буде надавати хірургічну допомогу. Наступного ж дня звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, мене скерували до тероборони ЗСУ, бо в той час саме зорганізовували штат у медичних підрозділах. Так я став старшим сержантом медичної частини 105 бригади територіальної оборони Збройних сил України. Підписав річний контракт із ЗСУ», – ділиться думками Юрій Михайлович.
Наразі його команда працює без вихідних. О восьмій годині збираються на «летучку», де командир розписує всім завдання. Хтось їде на полігон, де відбуваються військові вишколи, хтось на місці навчає бійців першої домедичної допомоги. Військових вчать, як бути собі чи товаришеві в поміч уже в перші секунди поранення, особливо, коли вони супроводжуються масивними кровотечами, бо ці знання рятують людині життя. На перших позиціях – вміння користуватися медичною аптечкою.
«Суперові аптечки уклали для військових волонтери нашого університету, за зразком НАТО. У них є все необхідне й навіть більше. Жодного дня не минає без тренінгів, занять. Мені, як викладачеві університету, доручили читати лекції з надання першої домедичної допомоги. Користуюся базою, яку із задоволенням запропонував професор Арсен Арсенович Гудима. Там є великий вибір навчального матеріалу, навіть за непередбачуваних ситуацій, таких, як укус змії чи отруйного павука, які трапляються часто в південних регіонах, але люди не завжди вміють зарадити. Проводимо також вишколи та майстер-класи, але це вже з демонстрацією на манекенах, наприклад, як правильно зупинити кровотечу. Свого часу за сприяння ректора Михайла Михайловича Корди до нашого університету приїздили американські спеціалісти та навчали цим вмінням, отож я й мої колеги – бойові медики маємо достатньо знань, можемо передавати цей досвід. Багато допоміг волонтерський центр ТНМУ нашій бригаді з медикаментами. Маємо великий арсенал сучасних лікарських засобів для лікування ран. У перші дні повномасштабного вторгнення кожен з нас збирав все, що міг, я навіть з дому приносив хірургічні інструменти, адже кожен хірург має невеличкий набір інструментарію, голок з нитками для надання мінімальної хірургічної допомоги в екстрених випадках своїм родичам чи сусі-дам. Принаймні, коли я їду в далеку дорогу, такий набір завжди зі мною в автівці. Медичні сестри з обласної лікарні з марлі, яку приносили волонтери, мої однокурсники, робили серветки, пакували та стерилізували й забезпечували нас стерильним матеріалом для нагромадження таких запасів. Пізніше активна праця волонтерів, людей, знайомих сприяла фактично широкому забезпеченню нас необхідними медикаментами, перев’язувальним матеріалом, інструментами. Можемо навіть невеличку операційну облаштувати. За штатним розкладом передбачено медпункт для бригади, ми навіть маніпуляційну відкрили, за потреби й крапельницю поставимо. У нас тут команда різнопрофільних фахівців зібралася, нас консультують і проводять майстер-класи ортопеди, анестезіологи, бо лікар під час війни має володіти багатьма навичками. Наші стоматологи навчилися інтубувати, накладати ларингеальні маски й роблять це вправно та швидко. В команді сім лікарів різного профілю, є студенти та викладачі нашого університету. Так що вчимося один в одного та один одного підтримуємо» – зазначає Юрій Футуйма.
Не могли оминути під час розмови з паном Юрієм і теми творчості. В Тернополі та й в Україні він відомий виконавець, автор власних пісень. У репертуарі їх – майже сотня. «Серце хірурга», «Мій Тернопіль», «На життєвому шляху» – візитівки пісенної творчості.
Є твори, покладені на музику Юрія Футуйми та слова Івана Чонки, тернопільських поеток Олександри Карої та Лесі Любарської, багато пісень тернопільського композитора та поета, який нині мешкає на Вінничині, Олександра Рожанського. Є пісні, які подарували українські композитори Леонід Попернацький, поет Володимир Герасимов.
«Любов до хірургії, – каже Юрій Футуйма, – моя мрія з дитинства, а музика допомогла зробити яскравішим цей непростий шлях. Звісно, кожен час сприяє народженню своїх пісень, і коли нині триває війна, то пишеш те, що в тебе на душі. Коли було весело та радісно – народжувалися пісні про кохання. Нещодавно я випустив у світ дві пісні. Перша – «Прилетіли лелеки» на слова моєї однокурсниці Уляни Квасниці. Друга – на вірші відомого українського поета Вадима Крищенка. Колись пан Вадим подарував мені збірник власних поезій. Якось я взяв книжку до рук і мені так припала до серця одна з них, що я зателефонував Вадимові Крищенку та попросив згоди, щоб цей вірш став текстом моєї пісні. Він відгукнувся одразу на цю пропозицію. До слова, пан Вадим дуже інтелігентна та проста у спілкування людина, без жодних однак зірковості. «Муруймо храм добра» – ці слова й стали лейтмотивом нової пісні. Щоправда, Вадим Дмитрович дописав ще приспів, згідно з вимогами часу, а я вже поклав ці слова на музику. На черзі вже третя «воєнна» пісня, яку я з авторами присвятив Збройним силам України. Але якщо перша написана ще на початку повномасштабного вторгнення, коли почалася весна й прилетіли лелеки – а в Україні війна, то ця під враженнями, що викликані нескореним духом наших захисників. Музику до неї написав відомий український композитор Олександр Рожанський на слова своєї учениці Марії Дребіт, яка зараз проживає в Португалії, але щиро вболіває за свою державу, допомагаючи як фінансово, так і волонтерством задля перемоги над ворогом. Усім, кому пропонував послухати, пісня дуже сподобалася, лише позитивні відгуки. Сподіваюся, не раніше, як за два тижні вже можна буде репрезентувати, бо і для написання фонограми потрібен час, і слід добре її «виспівати», «прожити» та відчути кожною клітиною тіла та душі.
Раніше Юрій Футуйма часто виступав з концертами, особливо влітку, коли святкували дні села, міста, збору врожаю… «Нині настрій, як бачите, не радісний, – мовить Юрій Михайлович. – Люди потребують дещо іншої мелодії – патріотичної, з вірою в нашу перемогу». З такими піснями він виступав вже двічі в Збаразькому замку, де на підтримку української армії зорганізовували концерт. Радо приймали слухачі його нові пісні під час концерту до Дня Конституції на Театральному майдані Тернополя. Пісня – це живий дух народу, якщо вона справжня, то несе потужну животворну енергію. До перемоги! Слава Україні!
Лора БАСК
Фото з особистого архіву Юрія ФУТУЙМИ